Сліпець. Повість Е. Герцен

Вискочи з двору, він побіг по вулиці, не думаючи, куди та навіщо біжить. У грудях клоктіало від Ланцюги, й він, промігши кілька кварталів, подався до міського парку. Там його бажання трощити вицвялося назовні, і він став пінати по доріжок урни, що стоять уздовж. Сміття вивалилося на траву та доріжки; але цього йому виявилося мало, і він із усіх сил пнув укривало скоченою лавою. Одна з її дощок не витримала удару та, зламавшись наполами, обголилася білими гострими щіпками.
Такий ось зламаний йому здавалася і власне життя. Дивлячись на свіжу тріску, Андрій відчув, що його бажання трощити, задовольнитьшись, погасло. Втомилося опустилося він на сусідню лаву, зігнувшись по-стариківському та упершись підборіддям у стиснуті кулаки.
Негоденсування змінився найповнішою байдужістю. Андрій навіть не вважав, чим займеться далі або як повернеться додому. Єдине, що ще хотілося: це розчинитися в просторі, зникнути назавжди.
Але зникнути не вийшло: несподівано перед ним виник міліціонер, який вимагав: "Ваші документи, громадянин!"...